«Майже з’єднані очі двох та дивної форми серце, що їх прикрашає»

Дві голови розвернуті у протилежні боки, але зливаються

вилицями, ніби одна лінія не витримала розділення. Їхні очі

майже торкаються - вії переплітаються, створюючи крихке

місце зустрічі, де погляд стає спільним. Щоки з’єднані

мʼякими плямами рум'янцю, схожими на хмари, що

тримають цю близькість у напруженій рівновазі. З правих, об’єднаних плечей проростає один велетенський шип, що розгалужується у різні боки, тягнучи свої лінії й краплі крізь

усе полотно. У цій істоті дотик не завершується - він розростається, розходиться і продовжує себе далеко за межі двох облич.