«Квіткова шия, долоня-око і тіло, що розквітає»

Обличчя виринає з самого центру полотна, ніби його присутність передує всьому, що ще має вирости. Стебла обвивають шию, а широкі різнобарвні пелюстки лагідно торкаються обличчя за вухами й розгортаються в руки, що спускаються згори, наче листя невідомої квітки. На лівій долоні, позбавленій пальців, розплющується око: самостійний орган зору, винесений за межі обличчя. Права рука зберігає свої темно-сині й коричневі половини, ніби в ній зустрілися дві різні глибини. Тіло спирається на витягнуту руку, яка стає його основою, опорою і водночас початком нового росту: від кисті в усі боки тягнуться фактурні волокна, стебла й листя. Тут тіло не просто розквітає, воно винаходить себе наново, перетворюючи власну опору на коріння, а жест на спосіб буття.