Непомітно губить вії у своїй гарній сукні

Вона не дивиться сумно - лише дозволяє часу тихо проходити крізь себе. Її тепле зелене обличчя зберігає спокій, тоді як одна щока поволі наповнюється помаранчевим світлом. Над темно-фіолетовою бровою проростає квітка, що залишає межі полотна, ніби продовжує думку, яку вже неможливо втримати всередині. Найтихіше в цій істоті відбувається майже непомітно. Довгі кучеряві вії одна за одною відриваються від погляду, лягають на маленькі блакитні серця й повільно опускаються вниз. Вони не зникають - вони змінюють місце свого існування.
Яскраво-помаранчева шия переходить у сукню, що не приховує тіло, а дбайливо збирає його докупи. На грудях фіолетово-синій метелик проростає тонким шипом до підборідля, розділяючи сукню на дві памʼяті: одну - насичено-червону із золотою брошкою, іншу - тиху, квіткову, майже невагому.