Променез’єднані. Світлокелихові.

Двоє істот залишаються в мовчазному спогляданні, але між ними не виникає порожнечі- її заповнює світло. Із верхівки голови однієї проростають тонкі промені, несучи в собі око, і простягаються до іншої, торкаючись її майже невідчутно. Це не погляд на відстані - це погляд, який навчився досягати тіла.

Вухо другої істоти стає маленьким сонцем: воно вкрите сяйвом і схиляється до келиха, що тримає рука. Усередині нього - густе жовте світло, загострене догори, наче воно не налите, а продовжує проростати. Через келих це сяйво переходить далі - променями в тіло першої істоти, яка відповідає тим самим жестом, тримаючи власний келих і тихо сьорбаючи з нього.

Між ними немає прямого дотику. Є лише світло, яке проходить крізь посудину, тіло й погляд, поки дві окремі істоти не починають звучати як одна система.