«Сонцеплеча. На шпилькохвості.»

Голова прихована під синьо-фіолетовим кепі, ніби тиша, що навчилася тримати форму. Одне вухо обіймає велика червона долоня, друге несе сумочку із зірковими застібками, перетворюючи прикрасу на орган тіла. Там, де мало б починатися плече, виростає інше обличчя- сонцеподібне, обрамлене важкими променями. Зелене тіло розкриває світлі ребра, а в самому його центрі дві руки з яскраво-червоними нігтями назавжди

завмирають у рукостисканні - ніби домовленість, укладена всередині самої

істоти. Уся конструкція спирається не на ногу, а на хвіст-шпильку з маленьким

округлим наконечником. Баланс тут народжується не з ваги, а з елегантності.

Портрет створіння, для якого опора - це жест, а краса стала способом

існування.