«Двозоряне кольє. Піднесена краплина.»

Обличчя дивиться прямо, але ніби крізь себе. Над одним оком зависає інше - не для того, щоб бачити більше, а щоб дивитися далі. Сонце стає вухом, його важкі промені проростають у квітку, тоді як друге вухо здіймається крилом, вкритим гострим пір’ям.

На шиї дві зірки торкаються одна одної, утримуючи кольє, як тихий союз світла.

Усе тіло перетворюється на складний жест рук. Вони не стискають - вони підносять оздоблену краплину догори, дозволяючи їй стати центром тяжіння. Із плеча та хвоста виростає витончений келих, а з самої краплини розходяться два густі жовті промені, що пронизують тіло, поєднуючи його в єдиний внутрішній рух. Портрет істоти, у якій світло вже не падає згори - воно народжується з того, що обережно тримають.