«Вкритий зірками звір, що з’їв погане серце»

Звір згортається напівклубком, ніби намагається втримати

щось всередині себе, не даючи цьому розсипатися. Його ніздрі - яскраво чорні, живі, але водночас об’ємні й темні, ніби змоклі під дощем, і з них тягнеться напружена чорна

лінія всередину тіла. Жовті крила носа піднімаються до лоба, де застигло ще одне серце - відкрите, виставлене назовні, на відміну від того, що сховане глибше. Усередині,

в темному просторі, лежить інше серце - перевернуте, зів’яле, з гострими уламками і білими спалахами, що більше нагадують тріщини, ніж світло. Чорний потік з’єднує ці два

стани, ніби пам’ять про проковтнуте не зникає, а продовжує рухатися всередині. Зірки на тілі звіра не прикрашають його - вони лише підкреслюють, як глибоко всередині

нього розгортається цей тихий процес перетворення.