«Вухорукий з квітами на спині»

Цей чоловік дивиться на світ знизу. Його голова - не верх, а коріння. Замість бороди - зуби, між якими вплелася хмара.

Він не говорить - саме його мовчання створює форму.

Не слухає - він торкається вухами.

Його руки проросли з вух — їх кінчиками пальців він пестить реальність.

На його спині - дві квітки.

Одна вгинається всередину, ховає щось сіре й червоне.

Інша - відкрито розквітає, тримаючи рівновагу між чуттєвістю та втомою.

І десь у тіні за нею - черевик.

Бо навіть коли світ перевернутий - він рухається далі.

Ця картина - про зламану симетрію, в якій усе на своєму місці.

Про чутливість, що росте з вигадливих форм.

Про опору на власні вуха.

Про чоловіка, який несе квіти на спині.