«Зірка»

Істота нахиляє голову вправо, ніби прислухається до власного світла. Замість долоні на її руці розкривається сонце з тонкими променями, у середину якого обережно

втягується кінчик вуха-мушлі - жест, схожий на слухання тепла. Під лівою рукою вона зібгала своє крило, притиснувши його до тіла, а зігнутий лікоть проростає

гострими ріжками, мов напруження, що не знайшло іншої форми. З плеча виходить ще одна рука, і її долоня повертається у зворотний бік, ніби рух, спрямований

проти звичного напрямку. У цій істоті зірка не світить назовні - вона тихо формується всередині жестів і слухання.