«Квіткова шия, долоня-око і тіло, що розквітає»

Обличчя простягається з самого центру полотна, ніби його присутність передує всьому, що ще має прорости. Шию обвивають стебла, а широкі різноколірні пелюстки ніжно торкаються обличчя за вухами, розгортаючись у руки, що спускаються згори, мов листя невідомої квітки. На лівій долоні, позбавленій пальців, розкривається око - окремий орган бачення, винесений за межі обличчя. Права рука зберігає темносиню й коричневу половини, наче в ній зустрілися дві різні глибини. Тіло тримається на розпростертій руці, що стає його основою, опорою і водночас початком нового росту: від кисті в усі боки розходяться текстуровані пасма, стебла й листя. Тут тіло не просто розквітає - воно винаходить себе знову, перетворюючи власну опору на коріння, а жест - на спосіб існування.