«Метеликолиця. Очецвітна.»

Метелик розкривається просто на обличчі, закриваючи очі й вуста

лише настільки, щоб зробити їх ще видимішими. Його прозорі крила не приховують рис - вони перетворюють погляд на щось, що існує між тілом і світлом. Ніс стає його тілом, а дві важкі краплини під підборіддям утримують рівновагу цієї крихкої тиші.

Шия переходить у кольє, кольє - у велике крило, яке бере на себе

всю вагу істоти. Нижче тіло перевертає власну анатомію: друга голова зберігає лише ніс, ніби пам'ять про ще одну можливість бути собою. На її місці розквітає букет, де кожна квітка дивиться власним оком, а руки, шипи й кінцівки не стискають його, а

обережно утворюють навколо нього живу оболонку.

Це портрет істоти, у якої обличчя навчилося цвісти, а тіло - бачити там, де колись існувало лише серце.